не притулятись. світ визріває
голосом бога
на під’їздових стінах,
дзеркалом в краплях свинцю,
доторками лопаток в спинах.
чай холоне – чуєш? повільніше
скрежещуть одвічні брили,
Мітки: teoria
bez peresadok (ne vyzhyty)
нам просто не вижити без пересадок сердець і метро.
без музичного асинхронно-логічного переливання крові.
благословенні кому на тілах написано те, що з ними було.
святково беззмістовні,
perepochyty
перепочити.
від вибухів і далеких запитів.
від вхідного трафіку
і трафіку автомобільного.
змінити фокусну відстань
і зачепитись
за дихання пор,
замість розриву тисячемильного.
nevlashtovni
відкрий мої шкірні пори.
я хочу врешті-решт відчути цей світ
на своєму власному тілі.
викриви мій зір так,
щоб я зміг вимити з очей ці шори.
shyva
коли з нас зняли ці останні шви
ми відчули що на губах терпнуть слова “мовчи” і “живи”.
і варто було б, бо це ми.
ми б могли просто залишатись,
odvichna kolotnecha
і всесвіт впевнено хитає небосхилом,
здіймаючи одвічну колотнечу.
виймає нас з води,
саджає нас на плечі
будинків:
двох-, п’яти-, п’ятидесятиповерхівок.
щоб врешті виплюнути у довічну втечу
холодних просторів без запаху і сили
тиску.
vse povertaietsia
не хвилюйся, все повертається до витоків.
субмарини лягають на дно, коли ти лягаєш спати.
ти прекрасно знаєш, ми всі зможемо і витягнемо.
тільки, не переповідай мені історій про непоборні гати.
ne nesy
не неси цих слів на руках лише тому, що вони важливі для когось.
залишай в архівах все, що має місце, але не належить тобі.
ці пропахлі копоттю сквери,
vibratsii
дай мені руку, відчуваєш вібрацію?
це вібрує наша свідомість.
тихо, синхронно,
відбиваючись від стінок сердцевої камери,
застрягає хрящами між хребців хребта.
просвічує в нас теплом,
chuzhi
вирізняєш їх сміх і голоси
як скрежет ножів
бачиш, мертві стрижі
означують шлях чужих
сонце й пів-місяць
видивляються з їх очей
в них так багато сенсу
і так мало речей
що до болю моторошно
від думки що ці чужі
не свої
дихають ледве чутно
мов сонм загублених душ
в їх слідах не осідає
каламуть калюж
і підіймаються квіти
з місць де ступала їхня нога
і страшно їм у ночі
бо зорі їм застилає вселенська туга́
тож горнуться один до одного уві сні
бо не можуть не розуміти
її
і цих чужих так багато
що ломиться наш вагон
мов вісники змін
зходять вони не на свій перон
і робиться рівно нічого
щоб заподіяти їхній ході
бо з ними ми ділимо право
бути народженими у воді
і право бути для них чужими
настільки ж
наскільки вони –
чужі
Зображення:
https://curiator.com/art/pawel-kwiatkowski/paraphrase-of-the-crowd