не притулятись. світ визріває голосом бога на під’їздових стінах, дзеркалом в краплях свинцю, доторками лопаток в спинах. чай холоне – чуєш? повільніше скрежещуть одвічні брили, поки гвинтокрил нарізає тонкими листами янголів крила і лягає на курс. наша власна віра в нас – наш єдиний невичерпний ресурс. і я здіймаю погляд понад рівнем закатної лінії, заливаю …
Мітки: teoria
bez peresadok (ne vyzhyty)
нам просто не вижити без пересадок сердець і метро. без музичного асинхронно-логічного переливання крові. благословенні кому на тілах написано те, що з ними було. святково беззмістовні, ті у кого це лише в слові. щоб на кожен кінець світу був список зроблених справ. нам не має можливості гаяти потенційно можливі рухи. хочеться вірити, що ми із …
perepochyty
перепочити. від вибухів і далеких запитів. від вхідного трафіку і трафіку автомобільного. змінити фокусну відстань і зачепитись за дихання пор, замість розриву тисячемильного. відігріти своїми руками серце холодного чаю. запалити сірника і вдивлятись у тонкі дерев’яні драми. вкинути кілька паростків нічим не стриманих слів у відкриті навстіж, до хрускоту статури, віконні рами. між двома сплесками …
nevlashtovni
відкрий мої шкірні пори. я хочу врешті-решт відчути цей світ на своєму власному тілі. викриви мій зір так, щоб я зміг вимити з очей ці шори. але скільки не зривай шкіру, під нею завжди сотні інших. кожна з них – камера схову для світобачення. і я змінюю свої кругозори повільно за сонцем. поступово обертаючи твердь …
shyva
коли з нас зняли ці останні шви ми відчули що на губах терпнуть слова “мовчи” і “живи”. і варто було б, бо це ми. ми б могли просто залишатись, не шукаючи правди. ми. врешті решт, шива нам був лише брат всіх нас тримали разом. слова. і замерзлий між його брів агат. і подиху залишалось рівно …
odvichna kolotnecha
і всесвіт впевнено хитає небосхилом, здіймаючи одвічну колотнечу. виймає нас з води, саджає нас на плечі будинків: двох-, п’яти-, п’ятидесятиповерхівок. щоб врешті виплюнути у довічну втечу холодних просторів без запаху і сили тиску. де світло – тільки відстань. де вічність – тільки привід, щоб затягнуть міцніш гіпероксмічний виверт. без огляду на імовірність прямувати хибним, наблизити …
vse povertaietsia
не хвилюйся, все повертається до витоків. субмарини лягають на дно, коли ти лягаєш спати. ти прекрасно знаєш, ми всі зможемо і витягнемо. тільки, не переповідай мені історій про непоборні гати. не згадуй про вату в наших душах. просякнуту спиртом. ту, якою обережно вимощені наші духовні рани. ту, що закладена в наші вуха першим сином. ту, …
ne nesy
не неси цих слів на руках лише тому, що вони важливі для когось. залишай в архівах все, що має місце, але не належить тобі. ці пропахлі копоттю сквери, найтемніші з яких – твій фобос, навряд чи дозволять вижити тому, хто не плекає себе в собі. залишай в архівах і між полиць продуктових крамниць свої обличчя. …
vibratsii
дай мені руку, відчуваєш вібрацію? це вібрує наша свідомість. тихо, синхронно, відбиваючись від стінок сердцевої камери, застрягає хрящами між хребців хребта. просвічує в нас теплом, нагадує слова, що не ріжуть, підігріває наші вуста. розсипається іскрами по очах, вказує на зв’язки, що не в’яжуть, веде нас по лінії крові, вологому піску, слідами китів за людьми, які …
chuzhi
вирізняєш їх сміх і голоси як скрежет ножів бачиш, мертві стрижі означують шлях чужих сонце й пів-місяць видивляються з їх очей в них так багато сенсу і так мало речей що до болю моторошно від думки що ці чужі не свої дихають ледве чутно мов сонм загублених душ в їх слідах не осідає каламуть калюж …