не притулятись. світ визріває
голосом бога
на під’їздових стінах,
дзеркалом в краплях свинцю,
доторками лопаток в спинах.
чай холоне – чуєш? повільніше
скрежещуть одвічні брили,
Категорія: Поезії
brydoti
ти завжди сидиш на якійсь бридоті:
алкоголі, музиці чи людській довірі.
відмовлятися можна скільки хочеш,
тільки ти й сам собі не повіриш.
так вже нам треба,
bez peresadok (ne vyzhyty)
нам просто не вижити без пересадок сердець і метро.
без музичного асинхронно-логічного переливання крові.
благословенні кому на тілах написано те, що з ними було.
святково беззмістовні,
perepochyty
перепочити.
від вибухів і далеких запитів.
від вхідного трафіку
і трафіку автомобільного.
змінити фокусну відстань
і зачепитись
за дихання пор,
замість розриву тисячемильного.
slukhaty shepit
з кишенями повними піску і пивних пробок
по дивних картинах малюнків морського мулу
мої повідомлення втрачають необхідність дужок,
щоб розкривати мій стан.
розповсюджувати,
оприлюднювати
душу,
misto Z
він казав: виходь
на вогні мегаполісів,
на запахи автострад.
він казав: не солодь
і несолодимим,
світлим,
чистим і чесним
буде твій шлях.
syhnal
переносячі своє тіло між цими містами,
подорожуючи до людей яких ти ніжно кличеш “своїми”.
між бульварів і парків,
між нічних кам’яниць червоної цегли,
ти вбираєш найголовніше:
дотики,
nevlashtovni
відкрий мої шкірні пори.
я хочу врешті-решт відчути цей світ
на своєму власному тілі.
викриви мій зір так,
щоб я зміг вимити з очей ці шори.
shyva
коли з нас зняли ці останні шви
ми відчули що на губах терпнуть слова “мовчи” і “живи”.
і варто було б, бо це ми.
ми б могли просто залишатись,
korabel
мій корабель плугом черкає дно –
раз по разу лишає в мулі точки й тире.
в них псалми про вічне життя, як воно є.
якщо воно є.