вирізняєш їх сміх і голоси
як скрежет ножів
бачиш, мертві стрижі
означують шлях чужих
сонце й пів-місяць
видивляються з їх очей
в них так багато сенсу
і так мало речей
що до болю моторошно
від думки що ці чужі
не свої

дихають ледве чутно
мов сонм загублених душ
в їх слідах не осідає
каламуть калюж
і підіймаються квіти
з місць де ступала їхня нога
і страшно їм у ночі
бо зорі їм застилає вселенська туга́
тож горнуться один до одного уві сні
бо не можуть не розуміти
її

і цих чужих так багато
що ломиться наш вагон
мов вісники змін
зходять вони не на свій перон
і робиться рівно нічого
щоб заподіяти їхній ході
бо з ними ми ділимо право
бути народженими у воді
і право бути для них чужими
настільки ж
наскільки вони -
чужі