Поезії

tse nastil’ky zh prekrasno


це настільки ж прекрасно,
наскільки й до болю сумно –
будучи безталанним,
бути одвічно присутнім.
при всьому, що сталось,
при всьому, що станеться далі…
бачити як вогні революцій
запалюються в сусідських
вітальнях.
поки пил вкриває килим
під твоїми босими ногами,
знати,
що історія коїться
в той самий момент,
коли траекторія чашки
співпадає з тріснутими
губами, в місці,
де громіздкі октогональні
обриси душі, переповненої
евфімерними гранями,
загорнутої в жваве,
паруюче рухом тіло,
торкаються реальності
і розривають суху
обвітрену оболонку.

я злизую свіжу кров,
віруючи
в свою ненормальність

і затискаю
комок у горлі,
як маргінал
затискає
у кулаці
іконку.


Also published on Medium.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *