не притулятись. світ визріває
голосом бога
на під’їздових стінах,
дзеркалом в краплях свинцю,
доторками лопаток в спинах.

чай холоне - чуєш? повільніше
скрежещуть одвічні брили,
поки гвинтокрил
нарізає тонкими листами
янголів крила
і лягає на курс.

наша власна віра в нас -
наш єдиний невичерпний ресурс.
і я здіймаю погляд
понад рівнем закатної лінії,
заливаю окуляр духовного перископу
блакиттю синьою,

бо суть є шлях і любов.
і я в’яжу себе з небом ниттю сильною
щоб за всіма потоками і смертями

не загубити

суть.