не притулятись. світ визріває голосом бога на під’їздових стінах, дзеркалом в краплях свинцю, доторками лопаток в спинах. чай холоне – чуєш? повільніше скрежещуть одвічні брили, поки гвинтокрил нарізає тонкими листами янголів крила і лягає на курс. наша власна віра в нас – наш єдиний невичерпний ресурс. і я здіймаю погляд понад рівнем закатної лінії, заливаю …