коли з нас зняли ці останні шви
ми відчули що на губах терпнуть слова “мовчи” і “живи”.
і варто було б, бо це ми.
ми б могли просто залишатись,
korabel
мій корабель плугом черкає дно –
раз по разу лишає в мулі точки й тире.
в них псалми про вічне життя, як воно є.
якщо воно є.
zherstianykh dakhiv
не торкаючись жерстяних дахів,
моторошно, мов розстріли перехожих,
дивовижно, мов братерство несхожих,
нечутно, як розквіти ліхтарів…
ступай по повітрю, йди.
не зустрічаючи перешкод,
odvichna kolotnecha
і всесвіт впевнено хитає небосхилом,
здіймаючи одвічну колотнечу.
виймає нас з води,
саджає нас на плечі
будинків:
двох-, п’яти-, п’ятидесятиповерхівок.
щоб врешті виплюнути у довічну втечу
холодних просторів без запаху і сили
тиску.
post.odesa.syndrome
Привіт!
Ось і четвер. А значить – тексти. Як і обіцяв тобі.
Так, недоспав трохи, поки робив ілюстрації. Але ж ти теж знаєш це відчуття? Зараз або ніколи.
masa
маса.
я не зможу передати тобі цей вплив.
послідовності спроба-розрив
спроба-розрив
спроба
мають означати, що це неможливо.
але ж відчуваєш – погода буде примхлива.
tetz
ми не замерзнемо, доки парує найближча ТЕЦ.
доки нас загорнуто в привітні юрби очманілих стін.
не дивлячись на можливі наслідки і зростання ентропії
нам не понизити температуру наших чорних од поту тіл.
engelburg
енгельбург. іззовні жодних вивісок.
в середині жодних знаків.
енгельбург. море мало б цілувати твої ноги,
але це було б занадто добре.
чуєш мене? місто без місцеположення.
vsi tvoi kuli
і всі твої кулі я взяв би на себе.
і всі твої сумніви, всі твої болі,
всі неприйняті вхідні.
слухай, моєї шкіри вистачило б на двох.
updåtes
Привіт. Давно не бачились.
Так, це я пропав. Я знаю, ти іноді заходив подивитись чи щось є, а я заклопотано мовчав. Long time, no see. Вибач.
Я ж навіть розклав старі поезії по стопочках і придумав їм назви.
