перепочити. від вибухів і далеких запитів. від вхідного трафіку і трафіку автомобільного. змінити фокусну відстань і зачепитись за дихання пор, замість розриву тисячемильного. відігріти своїми руками серце холодного чаю. запалити сірника і вдивлятись у тонкі дерев’яні драми. вкинути кілька паростків нічим не стриманих слів у відкриті навстіж, до хрускоту статури, віконні рами. між двома сплесками …
slukhaty shepit
з кишенями повними піску і пивних пробок по дивних картинах малюнків морського мулу мої повідомлення втрачають необхідність дужок, щоб розкривати мій стан. розповсюджувати, оприлюднювати душу, сповнену щастя слухати шепіт морського гулу. гроші, осідаючи в кишенях тубільців, перетворюють мій мікрокосм на розсадник промілей і ледь обгорілої шкіри. я заліковую свою помережену душу тиском сонячного вітру і …
misto Z
він казав: виходь на вогні мегаполісів, на запахи автострад. він казав: не солодь і несолодимим, світлим, чистим і чесним буде твій шлях. обривай зв’язки, відбивай дзвінки, звільняйся з роботи, що тебе виїдає. кохай відверто. чесно. сьогодні. ніби нікого немає, ніби і вас завтра може не стати. він сміється. з нас. але частіше з нами. бігає …
syhnal
переносячі своє тіло між цими містами, подорожуючи до людей яких ти ніжно кличеш “своїми”. між бульварів і парків, між нічних кам’яниць червоної цегли, ти вбираєш найголовніше: дотики, посмішки, алкогольні стигми індустріальних святинь і дніпровських світань, тисячі кроків і піднебесні смотрові точки, простріли спілкуваннь. ти затинаєшся в кожній строчці. ти виносиш із цих контактів кожне можливе …
nevlashtovni
відкрий мої шкірні пори. я хочу врешті-решт відчути цей світ на своєму власному тілі. викриви мій зір так, щоб я зміг вимити з очей ці шори. але скільки не зривай шкіру, під нею завжди сотні інших. кожна з них – камера схову для світобачення. і я змінюю свої кругозори повільно за сонцем. поступово обертаючи твердь …
pisliamova.do.lita.13
Привіт! Як ти? Чим живеш? Знаєш, я хворів (так недоречно навесні), тож якось не міг нічого зв’язного написати про те, що відбувається. Так, дякую, вже почуваюсь цілком здоровим! Думаю ти помітив – щось змінилось. Тексти почали з’являтись не тільки по четвергах. Це не випадковість. Це усвідомлена боротьба проти алгоритмів Фейсбуку. Щоб ми з тобою частіше …
shyva
коли з нас зняли ці останні шви ми відчули що на губах терпнуть слова “мовчи” і “живи”. і варто було б, бо це ми. ми б могли просто залишатись, не шукаючи правди. ми. врешті решт, шива нам був лише брат всіх нас тримали разом. слова. і замерзлий між його брів агат. і подиху залишалось рівно …
korabel
мій корабель плугом черкає дно – раз по разу лишає в мулі точки й тире. в них псалми про вічне життя, як воно є. якщо воно є. мій корабель плугом черкає дно. стони команди скидаються на хрускіт кісток, хоч кораблю все одно. він проповідує гучним скреготом свій аскетизм, ланцюгами вантажних кранів скликає вечірній набат. він …
zherstianykh dakhiv
не торкаючись жерстяних дахів, моторошно, мов розстріли перехожих, дивовижно, мов братерство несхожих, нечутно, як розквіти ліхтарів… ступай по повітрю, йди. не зустрічаючи перешкод, проходячи крізь дихання і сни, чіпляючись талими місяцями весни за припортовий завод, виводь аквареллю їх посмішки з під блокади, лишай сліди. лікуй їх погані смаки доторками руки, образами ріки, що несе їх …
odvichna kolotnecha
і всесвіт впевнено хитає небосхилом, здіймаючи одвічну колотнечу. виймає нас з води, саджає нас на плечі будинків: двох-, п’яти-, п’ятидесятиповерхівок. щоб врешті виплюнути у довічну втечу холодних просторів без запаху і сили тиску. де світло – тільки відстань. де вічність – тільки привід, щоб затягнуть міцніш гіпероксмічний виверт. без огляду на імовірність прямувати хибним, наблизити …
