з кишенями повними піску і пивних пробок
по дивних картинах малюнків морського мулу
мої повідомлення втрачають необхідність дужок,
щоб розкривати мій стан.
розповсюджувати,
оприлюднювати
душу,
misto Z
він казав: виходь
на вогні мегаполісів,
на запахи автострад.
він казав: не солодь
і несолодимим,
світлим,
чистим і чесним
буде твій шлях.
syhnal
переносячі своє тіло між цими містами,
подорожуючи до людей яких ти ніжно кличеш “своїми”.
між бульварів і парків,
між нічних кам’яниць червоної цегли,
ти вбираєш найголовніше:
дотики,
nevlashtovni
відкрий мої шкірні пори.
я хочу врешті-решт відчути цей світ
на своєму власному тілі.
викриви мій зір так,
щоб я зміг вимити з очей ці шори.
pisliamova.do.lita.13
Привіт!
Як ти? Чим живеш? Знаєш, я хворів (так недоречно навесні), тож якось не міг нічого зв’язного написати про те, що відбувається. Так, дякую, вже почуваюсь цілком здоровим!
shyva
коли з нас зняли ці останні шви
ми відчули що на губах терпнуть слова “мовчи” і “живи”.
і варто було б, бо це ми.
ми б могли просто залишатись,
korabel
мій корабель плугом черкає дно –
раз по разу лишає в мулі точки й тире.
в них псалми про вічне життя, як воно є.
якщо воно є.
zherstianykh dakhiv
не торкаючись жерстяних дахів,
моторошно, мов розстріли перехожих,
дивовижно, мов братерство несхожих,
нечутно, як розквіти ліхтарів…
ступай по повітрю, йди.
не зустрічаючи перешкод,
odvichna kolotnecha
і всесвіт впевнено хитає небосхилом,
здіймаючи одвічну колотнечу.
виймає нас з води,
саджає нас на плечі
будинків:
двох-, п’яти-, п’ятидесятиповерхівок.
щоб врешті виплюнути у довічну втечу
холодних просторів без запаху і сили
тиску.
post.odesa.syndrome
Привіт!
Ось і четвер. А значить – тексти. Як і обіцяв тобі.
Так, недоспав трохи, поки робив ілюстрації. Але ж ти теж знаєш це відчуття? Зараз або ніколи.
