і всесвіт впевнено хитає небосхилом, здіймаючи одвічну колотнечу. виймає нас з води, саджає нас на плечі будинків: двох-, п’яти-, п’ятидесятиповерхівок. щоб врешті виплюнути у довічну втечу холодних просторів без запаху і сили тиску. де світло – тільки відстань. де вічність – тільки привід, щоб затягнуть міцніш гіпероксмічний виверт. без огляду на імовірність прямувати хибним, наблизити …