ми не замерзнемо, доки парує найближча ТЕЦ.
доки нас загорнуто в привітні юрби очманілих стін.
не дивлячись на можливі наслідки і зростання ентропії
нам не понизити температуру наших чорних од поту тіл.

ми прокидаємося в нікуди і пізнаємо заново міста.
жевріємо облупленою фарбою з під шкіри перебудовників.
наш екзистенціалізм і космічна хвороба - лише пустота.
конвертована пустота, що виправдовує біг наших годинників.

у дворах нас завжди чекає цей холод пізнання нового.
задля врівноваження жару твоєї руки і переосмислення.
розтягнуте в часі повідомлення від розмитого бога.
у розбитих вікнах і пошарпаних мурах - наша істина.

матеріалізація назв, які поки що для нас не існують
заради стертих підошов. заради вимкнутих телефонів.
від якогось моменту нам перестає здаватись дивним
димний одяг зимового моря і недосконале освітлення
спальних районів.

ми не замерзнемо, доки нейрони електромагістралей
тягнуться в наші викривлені від "бігу на місці" спини.
і навіть можливість обпектись неприглушеним і достеменним.
відчуттям. навряд чи зможе злякати нас. тим паче - спинити.