душа завмирає в проміжку між ребéр,
так щемко – здається, що вмер,
хоч насправді не вмер.
хоч насправді живіше
за більшість притомно живих.
цей видих такий тонкий,
мов надії у нульових,
цей запах спітнілих тіл,
що скрапує мов парафін
на шкіри тонкий папір,
змиває сліди чорнил,
змиває слова буття,
яке вже тепер відбуло,
прорізається мов джерело.
приголомшливе відкриття
надбиває сердечне скло,
прокладає новий рівчак,
заливає твоє нутро,
зволожує блиск в очах.