мабуть не просто, що бажання і поїзд
можна назвати одним і тим самим словом.
мабуть не просто, що нас несуть поруч
події. випадкове давно вже не є випадковим.

не хвилюйся, все повертається до витоків.
субмарини лягають на дно, коли ти лягаєш спати.
ти прекрасно знаєш, ми всі зможемо і витягнемо.
тільки, не переповідай мені історій про непоборні гати.

а якщо ти не станеш?
уяви: замало старання і твої багатоголосі мрії,
не завжди твої, але достатньо вбиті в твою макітру.
замало старання і вони не збудуться.

не неси цих слів на руках лише тому, що вони важливі для когось.
залишай в архівах все, що має місце, але не належить тобі.
ці пропахлі копоттю сквери,

дніпро. мінора дрімін
кожна подорож – кіт в мішку
перельоти на поїздах
о шостій – туди,
о шостій – назад
сидячи
кожному по пиріжку
чай,

дай мені руку, відчуваєш вібрацію?
це вібрує наша свідомість.
тихо, синхронно,
відбиваючись від стінок сердцевої камери,
застрягає хрящами між хребців хребта.
просвічує в нас теплом,

вирізняєш їх сміх і голоси
як скрежет ножів
бачиш, мертві стрижі
означують шлях чужих
сонце й пів-місяць
видивляються з їх очей
в них так багато сенсу
і так мало речей
що до болю моторошно
від думки що ці чужі
не свої

дихають ледве чутно
мов сонм загублених душ
в їх слідах не осідає
каламуть калюж
і підіймаються квіти
з місць де ступала їхня нога
і страшно їм у ночі
бо зорі їм застилає вселенська туга́
тож горнуться один до одного уві сні
бо не можуть не розуміти
її

і цих чужих так багато
що ломиться наш вагон
мов вісники змін
зходять вони не на свій перон
і робиться рівно нічого
щоб заподіяти їхній ході
бо з ними ми ділимо право
бути народженими у воді
і право бути для них чужими
настільки ж
наскільки вони –
чужі

Зображення:
https://curiator.com/art/pawel-kwiatkowski/paraphrase-of-the-crowd